Продовжуємо нашу серію про інфлюенсерів урбаністики – людей, які вплинули на дослідження та розвиток науки про містобудування.

Сьогодні розповідаємо про людину на ім’я Чарльз Джеймс Бут (Charles James Booth, 1840-1916) – британського підприємця, громадського діяча, філантропа, соціолога, реформатора та одного з перших урбаністів, який досліджував бідність міського населення як соціальне явище.


…Пітер Акройд в своїй книзі «Лондон. Біографія» влучно підмітив, що Лондон ХІХ століття створив першу по-справжньому міську общину в світи. Те, що ми зараз сприймаємо як само собою зрозуміле – «вони пробігають один повз іншого, як ніби між ними немає нічого спільного» — тоді ставало джерелом невдоволення. Окрім тих, кого захоплювали велич та масштаб вікторіанського міста, були й ті, кого воно непокоїло та жахало. Тут, на лондонських вулицях, ішла «соціальна війна, війна всіх проти всіх» — і це було передвісником майбутнього не тільки для Великобританії, але й для всієї земної кулі.

Саме тому для урбаністики та urban studies Лондон часто стає відправною точкою дослідження того чи іншого феномену. І видане в 1889-1903 дослідження Чарльза Джеймса Бута «Життя і праця людей в Лондоні» до сьогодні лишається однією з найбільш грандіозних робіт, присвячених цьому місту. Робота розрослася до сімнадцяти томів та витримала три перевидання – і величезний розмір цілком відповідав обсягу досліджуваного предмету.

Первинною одиницею спостережень Бут визначив сім’ю: характеристики її глави, бюджету, способу життя. Основними джерелами інформації стали дані перепису населення 1881 року та відомості від поліції, санітарних та шкільних інспекторів: останні мали особливо багатий життєвий досвід.

Окрім того, Бут на певний час оселився в одному з бідних кварталів та вів спостереження за життям сусідніх сімей. Він також використовував матеріали промислової статистики та підприємницьких спілок, проводив численні інтерв’ю з роботодавцями та лідерами профспілок: велику увагу дослідник приділяв професійній підготовці робітників, профспілкам, просторовому розміщенню промислових підприємств.

Бут вперше диференціював населення на три класи, нижчий, середній та вищий, та ввів поняття «межа бідності». Серед його методичних знахідок цікавою є ідея створення кольорових соціальних карт різних районів Лондона, які дозволяють наочно побачити розподіл груп населення в місті. Сьогодні соціальне картування міста стало обов’язковим атрибутом урбаністичних досліджень.

Урбан-інфлюенсери: Чарльз Джеймс Бут, дослідник вікторіанського Лондона

Частина бутівської карти Уайтчепела, 1889. Червоні частини – більш «благонадійні, чорні — «напівкримінальні»


Цей твір є по-справжньому монументальним, та водночас повним людяної та теплої уваги до бід «маленької людини у великому місті»: Бут показує усю правду без прикрас, має чіткий та виразний погляд на міські проблеми.

«Останнім задню кімнату займав вдівець, сміттяр управління міського господарства, який не вірив ні в бога, ні в чорта … У № 7 мешкає візник-інвалід. Він впав зі свого воза і, потрапивши ногою під колесо, зламав її. Поверхом вище живе на мізерне утримання жінка – дуже бідна, стара, але щаслива душею, в очікуванні небес».

…По сусідству тулився «відомий атеїст, що ораторствував під арками залізниці. Каже, що, якщо Бог є, він повинен бути чудовиськом, раз допускає такі лиха. Людина ця страждає серцевою хворобою, і лікар сказав йому, що коли-небудь посеред свого гарячкового міркування він впаде мертвий». Ось вони, постійні мешканці Лондона.

«На першому поверсі живуть містер і місіс Мік. Він капелюшник, займається фарбуванням дитячих головних уборів в переносному бачку. Привітний маленький чоловік … У задній кімнаті проживає місіс Гелмот. Чоловік її, в минулому оптик, тепер поміщений в Гануелл, оскільки страждає меланхолією і проявляє схильність до самогубства». Тут у наявності весь діапазон людського досвіду: привітний капелюшник та оптик, поміщений в божевільню, говорять нашому розуму і серцю чи не більше, ніж будь-який персонаж, скажімо, Дікенса.

Місто немовби стало такими собі «вічними сутінками» соціуму, де жителі змушені пробиратися навпомацки. Але в ньому, всупереч усьому, жевріла і надія іншого порядку.

«Неможливо зрозуміти, – сказала Буту одна сестра милосердя, – як незаможним, позбавленим будь-якої підтримки, вдається зводити кінці з кінцями, а то й знати про їх велику доброту один до одного – навіть між незнайомцями. Це дуже багато що пояснює».

Їй вторить проповідник-нонконформіст: «Тільки бідні по-справжньому діляться. Вони добре знають, що кому потрібно, і готові прийти на допомогу». Католицький священик: «Доброта їх до себе подібним просто разюча».

І от, з описів бруду, важкого життя і антисанітарії перед нами постає велич людського духу. Так, важкі і часом нестерпні умови життя в великому місті часто вели до розпачу, пияцтва, смерті, та були і зовсім інші людські прояви – щедрості, любові, доброти до тих, хто поруч.

Бут закінчує своє дослідження словами:

«Сухі кістки, розкидані по довгій долині, яку ми разом перетнули, лежать перед моїм читачем. Нехай же якась велика душа, що володіє більш тонкою і благородною алхімією, ніж моя, з’явиться розплутати сплутане, примирити очевидні протиріччя, об’єднати наміри, сплавити і узгодити різні сприятливі впливи в одне цілісне божественне зусилля – і оживити ці сухі кістки, щоб вулиці нашого Єрусалиму заспівали гімн радості».

Публікація цієї велетенської роботи викликала широкий громадський резонанс. Результати дослідження Бута сприяли прийняттю низки законодавчих актів про мінімальну заробітну плату і пенсійне забезпечення робітників (1908), про допомогу безробітним і введення безкоштовного харчування в школах для дітей бідних.

Чарльз Бут краще, ніж будь-хто, розумів жахи і нужденність Лондона XIX століття – і, тим не менш, свою працю він завершив картиною радісного Єрусалиму, ідеального божественного міста. Він усвідомив справжню сутність соціальних перетворень міського середовища і простору: якісні і докорінні зміни на краще можливі  не у випадку патерналістських дій влади, а лише тоді, коли  в цьому будуть задіяні містяни з усіх верств суспільства, коли громада зможе самоорганізуватися для досягнення кращого життя для себе та своїх дітей.

Урбан-інфлюенсери: Чарльз Джеймс Бут, дослідник вікторіанського Лондона

Чарльз Бут з членами родини на сходинках маєтку Gracedieu, 1902


Більше про спадок Бута можна дізнатись на сайті booth.lse.ac.uk.

Читати далі: Інфлюенсери урбаністики: хто розбудував новий Париж

Текст: Наталія Марків-Буковська