У продовження щоденників DocuDays UA записали історії п’ятьох українців, що займаються перетворенням публічних просторів. Знайомтеся: Євгенія Моляр, Артур Ароян, Микола Вогник, Анастасія Пономарьова та Поліна Кельм. Детальніше про їхні проекти в конспекті дискусії «Публічний простір: вхід вільний?», що пройшла в рамках фестивалю у кінотеатрі Жовтень 24 березня.


Кінотеатри як незалежні об’єкти культурної інфраструктури

Євгенія Моляр – мистецтвознавиця, учасниця ініціативи «Де-не-де».

«Де-не-де» – самоорганізована ініціатива художників і дослідників, яка працює над питаннями осмислення та збереження радянської культурної спадщини, зокрема і над культурною інфраструктурою радянського періоду. Організувалися ми в 2015 році в закинутому кінотеатрі «Росія» в Вінниці.

Моніторимо, що відбувається в Україні із закинутими кінотеатрами. В Україні зараз працює 189 кінотеатрів. До прикладу, в 90-х їх було понад 5 тисяч. Нові кінотеатри з’являються здебільшого в ТРЦ, а старі займають магазини. Особливо кінотеатри полюбляє АТБ. Теперішнє функціонування має консюмеристську направленість.

Часто кінотеатри стоять занедбані та закинуті, з вибитими шибками. У міста немає коштів на їх відновлення, місцеві чиновники переконані, що люди в кіно ходити не будуть. Розповсюджена проблема: кінотеатр у приватній власності, але власника немає (наприклад, виїхав за кордон) і він стоїть закинутий.

Кінотеатр «Нивки» повністю зруйнували, відбудували там ТРЦ і всередині зробили новий кінотеатр. Це важлива історія про те, як змінюється контекст і спосіб доступу до цього об‘єкту. Кінотеатр не має бути поміщений в якийсь комерційний контекст, а може бути незалежним.

Дуже рідко можна знайти приклади, коли кінотеатри використовуються як об’єкти культової інфраструктури. Але от за встановлення хреста в глядацькому залі кінотеатру «Перемога» в Білгород-Дністровську влаштовують серйозні бійки два патріархати, а в неймовірної краси черкаському кінотеатрі «Україна» вже створили церкву.

Ми випросили дозвіл у влади і приїхали в кінотеатр у Вінниці на 10 днів разом з художниками. Зробили арт-резиденцію, що мала на меті дослідження трансформацій публічного простору у зв‘язку з процесом декомунізації. Хол перетворили на велику цілодобову художню студію: поставили звукове обладнання, кіноапаратуру, світло, підключили інтернет.

Ми хотіли, щоб кожен вінничанин міг туди прийти і щось зробити. У перший рік до нас, на жаль, майже ніхто не приходив, але вже в 2017 була ініціативна група з мешканців та громадські слухання. Цього року місто вже саме виділяє гроші для проведення там мистецької резиденції.

Підпільні виставки в кадетському корпусі, або як мистецтво оживлює простір

Артур Ароян – архітeктор, фотограф, краєзнавeць. Співзасновник творчого об’єднання Poltava Art Territory, члeн урбан-платформи City Lab і громадської організації Save Poltava.

У Полтаві є центральна площа з класицистичними адміністративними будівлями – пам‘ятка архітектури та містобудування 19 століття. Найбільша з цих будівель – колишній кадетський корпус. З 90-х років вона поступово занепадала, пережила 15 пожеж.

Парадокс, але попри занедбаність, це була єдина будівля з архітектурного ансамблю з вільним входом. Тут влаштовували підпільні виставки та концерти. Після закінчення Майдану в 2014 році студенти сусіднього з будівлею архітектурного факультету та активісти вирішили привести її до ладу – принаймні, прибрати сміття. І вже 6 квітня 2014 року відбулася перша виставка «Кадетаріум», яку за добу відвідало близько 1,5 тисяч людей.

Зараз іде процес передачі будівлі в державну власність, там розміститься державна судова адміністрація.

В 2015 році до нас звернулася адміністрація одного ТЦ, що знаходиться на території колишнього заводу «Метал». Керівництво запропонувало нам оживити простір – цех 30-х років. Спершу ми провели там виставку «Реконструкція», наступного року зробити там фестиваль «Полтава Арт-територія». Після там проводили різні заходи, зокрема, концерти – наприклад, там співав Іван Дорн. Проте, на жаль, проігнорувавши дворічну практику публічного простору, будівлю знесли і будують на тому місці ЖК.

Як побудувати діалог з владою?

Микола Вогник – ентузіаст, у 2014-2017 роках працював над відновленням Київського велотреку, нині опікується його розвитком, популяризацією велокультури та велоспорту. Представник учасницького методу суспільних досліджень.

Київський велотрек – успішний приклад того, як можна побудувати діалог з владою. Велотрек був зруйнований: облізла штукатурка, обвалений дах, нікому нічого не треба. Процес був максимально відкритий. Ми кажемо: публічний простір – це простір, який належить всім мешканцям і на який всі мають право. Але треба задати собі питання: хто керує публічним простором? Адже без керівника він занепаде. Коли велотрек нікому не належав, його швидко замалювали графіті, там розмістилися безхатьки, збиралися наркозалежні. Ніхто його не прибирав, не робив живим.

Тому дуже важливо, щоб був власник: чи то ГО, чи то бізнес. В нашому випадку було створено комунальне підприємство. Ми розуміли, що повинні взяти простір під свою відповідальність – за зарплату 5 тисяч гривень, з правами і обов‘язками, які лягають на людей, що займаються публічними просторами. Пам‘ятаєте Маленького Принца? «Ми відповідаємо за тих, кого приручили».

Величезна проблема для громадських активістів – вигорання, коли бачиш, що всім байдуже. Попри те, що суспільство фрагментоване, що всі проти всіх, зберігаючи здоровий оптимізм, можна творити дива. Яким чином? Стати тим, хто знає, як робити і готовий діяти. Вхідним квитком в КМДА були громадські обговорення, які нам допомогла організувати Анна Бондар.

Важливо завжди залишатися сфокусованими. Ми не боялися делегувати обов‘язки і принципово рухалися тільки в одному напрямку. Наприклад, була можливість створити веломузей, показувати велокіно. Але ми зрозуміли, що це забирає ресурс. Не можна розпорошуватися.

Якщо ви хочете відновлювати публічні простори, треба також боротися і з причинами, чому вони стали занедбаним. Не треба думати, що «ми маленькі і від нас нічого не залежить». Насправді залежить. Від того як ви дієте, залежить загальна соціальна картина, що є прийнятним, а що ні.

Робота між секторами 

Настя Пономарьова – архітекторка, урбаністка, дослідниця, співзасновниця урбаністичної агенції Urban Curators. Сфера її зацікавлень – перетворення колишніх промислових територій методом «знизу догори», тимчасові трансформації колишніх соціалістичних міст, культурні та соціальні аспекти урбаністичних практик.

Чому ми – Urban curators– опинилися в Черкасах?

Ми – проектно-дослідницька організація, яка займається розробкою міських просторів. Перший раз ми допомагали трансформувати Краєзнавчий музей, другий раз допомагали це був кінотеатр «Україна» – останній муніципальний кінотеатр, єдиний, що показує українські фільми та другий за місткістю кінотеатр в Україні. Він знаходиться в самому центрі і має вхід з вулиці.

В кінотеатру припиняється міське фінансування, він у стані кризи. Бюджет лягає на плечі самого кінотеатру. Ми зробили мультидисциплінарний чотириденний воркшоп з архітекторами, економістами, бізнесом, адміністрацією. Зараз важко говорити про наслідки, оскільки пройшло тільки півмісяці, але можу сказати, що наш спосіб роботи – міжсекторальний процес – нам відгукнувся. Робота між секторами складна, але від неї не втечеш, якщо хочеш зробити трансформацію.

Низові ініціативи – рушій змін

Поліна Кельм – українська кінорежисерка, знімає документальні стрічки. Із травня 2018 року бере участь в організації акцій на підтримку Олега Сенцова, а з жовтня – в активістському русі на підтримку діяльності київських кінотеатрів «Кінопанорама» й «Україна».

Які новини з фронту боротьби за кінотеатр «Кінопанорама»?

Новини не дуже приємні. 1 жовтня закрилися обидва кінотеатри. Спочатку навіть у професійних колах ми думали, що це спеціальна акція для привернення уваги. Але у всього є дві сторони.

Активістський рух набирає обертів і влада так чи інакше має ставитися на рівних до нас. Низові ініціативи впливають на розвиток міста. В яких саме місцях громада хоче бачити культурні чи функціональні об‘єкти? Влада має з цим рахуватися.

Є позиція влади: ви нічого не зможете зробити. Нещодавно утворилася нова ГО «Організація культурної охорони». Сподіваюся, це допоможе зрушити з місця ситуацію. Не дивлячись на приватну власність, громада заявляє: вона хоче, щоб об‘єкт функціонував як кінотеатр. Тоді влада йде на поступки і залишає кінотеатр, як це було з кінотеатром «Зоряний».

Нам обіцяли, що «Зоряний» відкриється цього року. Інша проблема те, що вони не зберігають історичну забудову, але процес розпочався. Треба спілкуватися різними мовами. Головне – у вас має бути ідея. Зміни не будуть швидкі: це треба усвідомлювати, щоб не було розчарувань. Я бачу, що є прогрес.


Читать дальше:

Записала Вероніка Шустер

Фото: DocudaysUA