Міжнародна платформа CANactions, яка реалізує освітні та дослідницькі проекти з архітектури та міського планування, не так давно почала видавати іноземну профільну літературу українською мовою. Минулого року на Міжнародному архітектурному фестивалі CANactions було презентовано книгу Йєна Ґела «Міста для людей», а цього року – найновішу роботу  нідерландця Рейніра де Граафа «Чотири стіни та дах».

Нерухомість – ядро економіки, що тяжіє до розпаду. Конспект лекції Рейніра де Граафа

Photo: Adrienne Norman

Співзасновник бюро Office for Metropolitan Architecture (ОМА) та директор його аналітичного центру АМО, автор відомих архітектурних проектів та переможець численних міжнародних конкурсів, запрошений професор Кембриджського університету став одним із ключових спікерів фестивалю СANactions-2019, що проходив у Києві 17-18 травня. Наводимо конспект його лекції.

Книга: основа та гріхи архітектури

Ця праця була написана та видана півтора роки тому. Український переклад книги став першим у світі виданням книги іноземною мовою. Кошти на це команда CANactions збирала на платформі «Спільнокошт». Проект внесками на різну суму підтримали 355 доброчинців.

У книзі Рейнір де Грааф розмірковує над історією та природою професії архітектора, факторами, які на неї впливають – як ззовні, так і зсередини. «Я написав цю книгу, щоб об’єднати думки про неправильні переконання в архітектурі як з мого боку, так і з боку колег. У ній 7 частин, кожна намагається подолати певний міф, що існує в архітектурному середовищі: влади, індивідуального натхнення, хороших причин, професіоналізму, незалежності, великого масштабу і прогресу. Це гарні ідеї, але вони можуть приносити шкоду, і тоді, як у Біблії, стають сімома смертними гріхами», — каже архітектор. Врешті він робить висновок, що основою архітектури, яка встояла у вирі трансформацій та революцій, є саме чотири стіни та дах.

Нерухомість – ядро економіки, що тяжіє до розпаду. Конспект лекції Рейніра де Граафа

Photo by Yevheniia Seleznova on Prostranstvo.media

Що фіксує архітектурний сейсмограф?

Історія ХХ століття – це суцільні зміни, які не оминули стороною і архітектуру. Продуктом індустріалізації та масового житлового будівництва стали панельні будинки, зведені з однакових заводських плит. Їх швидко будували, коли вони були потрібні та цікаві, і швидко руйнували, коли вони ставали зайвими. Життя частин стало новим епізодом архітектурного «серіалу». Наприклад, одноповерховий будиночок із плит розібраної багатоповерхівки в Східній Німеччині, колишній НДР. Якщо «зістарити» його зображення фільтром, то він нічим не відрізнятиметься від домівок ХІХ століття, бо має традиційну форму.

Зараз новіші архітектурні форми руйнують чи перебудовують, щоб повернути попереднє, класичне. Так, у Берліні Палац Республіки демонтували, щоб відновити Берлінер Шлосс (Міський Палац). У Македонії «під старовину» переробили будівлі театру, адміністративного суду, і навіть «Ворота в Македонію» — арку, через яку наче повертаєшся в минуле. З 1963 року столиця Скоп’є мала сучасний генплан, розроблений Кензо Танге, але він реалізувався зовсім не так, як уявлялося тоді.

Якби повернення до минулого відбувалося тільки на фасадах, можна було б і не хвилюватися. Але часто архітектура є сейсмографом, який вказує на глибинні імпульси. Порівняймо події середини ХХ століття із сучасними. Бунт під Тріумфальною аркою в Парижі 1968 року і сьогоднішні «жовті жилети», початок сталого розвитку у Римському клубі та Трамп, який зараз його нівелює, «шведська сім’я» проти угорського плану захисту сім’ї, Британія, яка тоді хотіла до ЄС, а зараз із нього тікає. І, нарешті, стіни – зруйнували Берлінську, проте тепер відгороджуються новими стінами від мігрантів. В усіх сферах відбувається відкат назад.

Спекуляцій на темі Берлінської стіни багато. Найвідоміша – «Кінець історії та остання людина» Френсіса Фукуями. Він вважав, що після розпаду Радянського Союзу світ стане повністю демократичним і розбагатіє. Минуло 30 років, і мапа виглядає інакше. Є виборні демократії, про які мріяв Фукуяма, і Україна входить до них. А є країни, де демократії нема, чи є її імітація. Фукуяма казав, що ліберальна демократія приведе до економічного успіху, але насправді виборні демократії є найбіднішими. Нафта знову важить дуже багато, у п’ятірці найбагатших країн є лише одна демократична – Норвегія.

Нерухомість – ядро економіки, що тяжіє до розпаду. Конспект лекції Рейніра де Граафа

Photo by Emile Guillemot on Unsplash

Найцінніші активи — на вулицях мегаполісів

Французький економіст Тома Пікетті дослідив нерівність через неконтрольовану капіталістичну систему у книжці «Капітал у ХХІ столітті». Він називає два способи заробляти – працею та прибутком з капіталів. Причому ті, хто працюють, ніколи не наздоженуть тих, хто отримують гроші з активів. Утім, є цікава деталь: у період утопічних рухів, соціальних будівельних проектів та архітектурних маніфестів (приблизно з 1914 по 1980-ті) працею заробляли більше. У 1970-х, коли ця система (як і соціальне житло) почала руйнуватися, архітектори стали обслуговувати та розважати, а не планувати.

Соціальне житло знищується чи продовжує руйнуватися в процесі експлуатації, але є цікавий виняток – перетворення на несоціальне. Як-от вежа Треллік у Лондоні – її приватизували і тепер продають квартири так дорого, що навіть в іпотеку їх не придбаєш.

Сучасна архітектура великою мірою побудована на цінових перегонах. З 1990-х років ринок нерухомості став глобальним, окрема держава має невеликий вплив на вартість своїх квадратних метрів. До того ж, нерухомість стає еквівалентом «золотого паспорта» — у деяких країнах за велику інвестицію в цій сфері можна навіть отримати громадянство. Багатії купують пентхаузи у великих містах світу за десятки мільйонів доларів, євро чи фунтів, але не живуть там, а, як максимум, перепродають їх за вищу ціну. Хмарочоси у Нью-Йорку стають тоншими, але якщо там ніхто не живе, то можна ще тонше? Так, Мангеттен скоро перетвориться на скульптурний парк, де власники великих капіталів перекидатимуть один одному гроші за ці «витвори».

Нерухомість – ядро економіки, що тяжіє до розпаду. Конспект лекції Рейніра де Граафа

Photo by Dan Seddon on Unsplash

Багато міст із рейтингу найпривабливіших для життя (наприклад, Відень, Торонто, Ванкувер) водночас мають велику незаповненість – близько 10% житла стоїть порожнім. У цих містах високі доходи, але вартість життя та оренди вища в рази. Зарплата та іпотечні можливості зростають набагато повільніше за вартість нерухомості. Криза 2008 року по суті була житловою, бо люди не могли взяти квартири в кредит чи оплатити вже придбані.

Чим більш відкрите та комфортне місто, тим менше житлової площі в ньому можна придбати. Розраховуємо за наступною формулою: максимальну суму кредиту в 2,5 річних доходи розділимо на ціну квадратного метра. Для Відня виходить 15 м.кв., для Ванкувера – 22 м.кв., для Торонто – 24 м.кв. Це трохи більше паркувального місця чи тюремної камери, але менше, ніж у ранніх експериментах баугаузу.

Тепер цілі квартали та містечка стоять порожніми: гарні фасади, рівненькі стежки, підстрижені газони – і жодної людини… Зараз часто використовують поняття «placemaking», не до кінця розуміючи, що це таке. Насправді це нагадує наївні веселощі людей, які заповнюють порожні будівлі та простори штучними розвагами. Іноді це виглядає дивно, як-от в окремих кварталах Ванкувера, де у будинках ніхто не живе, а на вулицях суцільні вечірки.

Отже, феномен порожнього житла і глобальна нерівність доходу та іпотеки призвели до того, що нерухомість стала найбільшим фіксованим активом, популярнішим за нафту, золото та криптовалюту. Ба більше – нерухомість є ядром сучасної економіки. Робота архітектора виявляється найважливішою для економіки, але більшість із нас цього не знає. Праця архітекторів усе ще коштує набагато дешевше, аніж будівлі, зведені за їхніми проектами, і навіть найбагатші та найуспішніші архітектори не можуть зламати цю закономірність.

Це ненадовго: нові правила архітектури

Нерухомість – ядро економіки, що тяжіє до розпаду. Конспект лекції Рейніра де Граафа

Photo by Vincent Albos from Pexels

Римський архітектор Вітрувій, що жив у І ст. до н.е., головними принципами архітектури називав надійність, функціональність використання та красу. До недавнього часу це не змінювалося: усі вважали, що будівлі повинні створюватися надовго. Але насправді з часом життя будівлі, її краса та користь зменшуються. Якщо зведений у XVI столітті палац Тюїльрі проіснував 300 років, то деякі будівлі минулого століття, згадані на початку, – 30-35 років.

Тож зараз архітекторам слід замінити ці принципи на антоніми: короткий час, гнучкість та варіативність використання. У пріоритеті будуть тимчасові будівлі, які рухаються та зникають, споруди, які можна використовувати за різним призначенням і потім легко розібрати.

Відомий англійський архітектор Рон Херрон уявляв місто, яке зможе ходити. Найближчим часом воно принаймні зможе їздити, адже популярними можуть стати будівлі на колесах чи на воді: дім, який легко змінює своє місцезнаходження.

Записала Дар’я Трапезнікова