Життя села оповідальне… В місті ж зорові враження змінюються, накладаються одне на одне, пересікаються, вони «кінематоргафічні».

Езра Паунд, 1921


Місто сьогодні – найбільший осередок людського життя та культури. В різних країнах світу від половини до двох третин усіх людей мешкають у містах. Тут трапляється безліч історій, народжуються, реалізуються та добігають кінця ідеї, проекти, творення…

Але ж якого відображення місто набувало в мистецтві, зокрема – в живописі? В портретах, пейзажах та жанрових картинах воно стає фоном, місцем дії. Та місто може ставати й окремим, самостійним персонажем картини. Розповідаємо історію відображення міста в західноєвропейському живописі, якою символікою та ідейним наповненням воно супроводжувалось та що впливало на трансформацію образу міста в картинах.

Місто як символ

Найстарші зображення європейських міст Середньовіччя відносяться до самого кінця ХІІІ століття. Вони дійшли до нас завдяки фрескам і носять вельми умовний характер. Ось, наприклад, фреска 1295 року Джотто ді Бондоне «Вигнання демонів в Ареццо». Навряд чи це можна назвати реалістичним зображенням, за яким можна було б упізнати конкретне місто.

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Однак є безліч реалістичних деталей: дуже добре читається архітектурний вигляд собору, включаючи декор. Нехай образно, але вельми яскраво представлений вигляд типового італійського міста того часу, оточеного високою фортечною стіною, з безліччю високих міських веж сеньйорів, що в наступні століття будуть майже повністю зруйновані.

На початку XIV століття з’являються вже досить реалістичні зображення міських пейзажів, найяскравішим прикладом є приголомшлива панорама Неаполя 1325 гроку — Veduta del porto di Napoli con San Martino Giovanna. Тут ми бачимо вражаючу точність передачі міської забудови, і при всій недосконалості живописної техніки, ця картина дозволяє сучасній людині жваво уявити собі Неаполь того далекого часу. При цьому багато композиційних схем міської забудови збереглися до цих пір і цілком впізнавані.

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністівБільш високий рівень живописної техніки представляє вид Сієни на фресці Амброджо Лоренцетті 1337-1339 років. Відчувається прагнення автора передати сувору геометричність форм архітектури. Сієна тут добре впізнавана, оскільки розвиток цього міста завмер ще в XV столітті і тепер він представляє собою дивовижний архітектурний релікт Середньовіччя. Тільки вежі сеньйорів позносили.

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Та приведені зображення стосуються італійських міст. У Центральній і Північній Європі фресок цього періоду ми не зустрінемо, однак зображення міст зустрічаються в новому мистецтві мініатюри – книжкової ілюстрації.

Одним з найпрекрасніших його взірців є Утрехтський Псалтир (IX ст.), названий  так за місцем зберігання – в університеті міста Утрехт у Нідерландах. У ньому сто шістдесят п’ять малюнків, кожен з яких відповідає певному псалму. Зустрічаються і кілька зображень міст, які  блискуче передають, чим же вони були для середньовічної людини.

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Стиль Утрехтського Псалтиру мав величезний вплив на інші види середньовічного мистецтва. Подібні зображення стали з’являтися на книжкових окладах, виконаних зі слонової кістки або золота, а також на невеликих вівтарях. От цікаве зображення із польської книги:

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Отже, простір міста для тогочасної людини символізував і характеризувався усіма властивостями священного простору: є сакральний центр, периферія, священна огорожа. Місто Життя – це божественне тіло, священне місто – це місто-храм, входження в місто – прилучення до божественного. У місті знаходяться духовна і світська влада, які покликані наблизити людину до Бога.

Місто протистоїть зовнішнім стихійним силам природи і намагається привнести внутрішню гармонію у відносини людини і природи, воно може перетворитися в місто-сад, рай на землі. Воно захищає від ворогів і відкрите для друзів. Знаходиться на землі, розповзається в різні боки, але завжди спрямоване вгору, піднімається на пагорби, височить будинками, наче бажаючи стати Небесним Єрусалимом.

Однак є й інший аспект феноменології міста – перше місто було побудоване Каїном; в місті збирається все зло світу, виявляються усі пороки і хвороби цивілізації. Тут важко втриматися від незліченних спокус і гріхів, місто несе прокляття, епідемії і смерть. Воно стає блудницею, клоакою, легко перетворюється на Вавилон, Содом і Гоморру, Геєну вогненну. І такий дуалізм легко прослідковується аж до Раннього Відродження, коли місто було «реабілітоване» і  остаточно утвердилось як символ Небесного Єрусалиму.

Місто – Новий Єрусалим

Найбільш цікаві приклади зображень міст дає епоха раннього італійського Ренесансу. І це не випадково. Високий рівень живописної майстерності уможливив досить точне відтворення архітектурних форм, а нові соціальні умови створили свободу художникові, який обирає на свій розсуд, яким чином втілити мрію про град Божий. Використовуючи вигляд Єрусалиму в якості фону новозавітних подій, художники ставилися до нього з підвищеною увагою. Їх надихали слова святого Августина, який мріяв про те, «щоб невидиме божественне стало видимим для нас крізь створені речі, тобто щоб за допомогою тілесних і тимчасових речей ми придбали пізнання про вічне і духовне».

У той же час в його вигляд все частіше проникали риси архітектури італійських міст того часу. Так, художник-монах Фра Анджеліко в «Знятті з хреста» робить свій Єрусалим дивно схожим на місто Кортона, що передає оця деталь картини.

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Інший найбільший художник тієї епохи — П’єро делла Франческа – багато в чому наслідує  Фра Анджеліко, і на фресці 1460-го року «Упізнання істинного хреста», не забуває зробити своє місто схожим на Ареццо, в якому можна побачити навіть церкву Сан Франческо, де і знаходиться ця робота – вийшло своєрідне символічне зображення шкатулки-головоломки 

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Місто як пейзаж

Ренесанс дарує нам і перший міський пейзаж.

«Вид Толедо» (ісп. Vista de Toledo) – картина знаменитого іспанського художника Ель Греко, один з трьох збережених пейзажів майстра, крім «Вида і плану Толедо» і «Гори Синай», є взагалі одним з перших пейзажів в європейському мистецтві.

На картині зображено вид з півночі на іспанське місто Толедо, що лежить під похмурим грозовим небом на височині, вкритій луками і лісами. На передньому плані видно міст Алькантара через річку Тахо. Над містом височить королівський палац Алькасар (з іще не надбудованими вежами) і Толедський собор. На лівому березі – замок Сан Сервандо. Небо акцентовано контрастує із земною твердю, залитою фантасмагоричним світлом. Вид на місто поданий в нижньому ракурсі, що дозволило автору високо підняти лінію горизонту і посилити витягування пропорцій.

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Порівняння сучасної фотографії з картиною дозволяє помітити внесені художником просторові викривлення. Наприклад, висока дзвіниця Толедського собору з півночі не видна, але Ель Греко висунув її із Алькасару і написав так, як вона виглядає зі східного боку міста. Замок Сан Сервандо на лівому березі зображений правдоподібно, але будівля, написана нижче його на схилі, — вигадка художника.

Тут треба пояснити, що пейзажний живопис був рідкістю серед картин іспанських художників Відродження і епохи бароко, оскільки існувала заборона Тридентського собору на зображення пейзажів. Вважається, що загадкова символіка картини передає містицизм, властивий суспільній свідомості городян того часу.

«Вид Толедо» відноситься до пізнього періоду творчості художника. Картина, написана в маньєристській, або навіть вже барокової манері, відрізняється вільним поводженням з натурою – місце розташування деяких будівель на полотні відрізняється від їх розміщення в реальності, що надалі вже неодноразово буде зустрічатися у мистецтві. «Вид Толедо» вперше створює художній образ шляхом вибіркового акцентування найбільш характерних міських рис. Це полотно започаткувало традицію емблематичного виду міста, чиїм завданням була інтерпретація, а не документування, і яка намагалася відтворити квінтесенцію міста, а не його точні риси.

«Вид і план Толедо» виконано як документ міста з використанням картографічної мови. Юнак в правому куті тримає пергамент з кресленням міста, на якому рукою Хорхе Мануеля, сина художника, написані слова, що дають уявлення про хід думок Ель Греко при розробці композиції і пояснення, чому деякі з будівель  зображено не там, де вони стоять в реальності: «… Я був змушений зобразити госпіталь Дон Хуана де Тавера маленьким, як модель; інакше він не тільки закрив би собою міські ворота де Візагра, але і купол його височів б над містом. Тому він виявився розміщеним тут, як модель, і перевернутим на місці, бо я вважаю за краще показати головний фасад, ніж інший (задній) – втім, з плану видно, як госпіталь розташований відносно міста … » 

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

З цього часу міський пейзаж широко розповсюдився по всій Європі, зокрема став одним з улюблених жанрів «малих голландців» XVII століття, а світову популярність здобув «Краєвид Делфта», написаний в 1660 році Яном Вермеєром  з використанням камери-обскури.

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Місто як тиражований об’єкт

Починаючи з  кінця XVII ст. жанр міського пейзажу вперше переживає масовий попит, окрім того, з’являється технічна можливість для масового виробництва таких зображень. Навіть мальовничі шедеври Антоніо Каналетто, одного з перших представників блискучої плеяди майстрів венеціанської ведути, створювалися в умовах свого роду індустрії, добре організованою і налагодженої, без якої Каналетто ніколи б не зміг впоратися з постійно зростаючим числом замовлень. [Веду́та (від італ. veduta — «вид, вигляд») — жанр європейського живопису доби Ренесансу, що являє собою картину, малюнок або гравюру із зображенням міського пейзажу, нерідко із застосуванням стафажу]. Гляньмо на його чудові роботи «Митна пристань у Венеції» та «Вид на Темзу і Лондон із Річмонд-хаус».

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

У Італії жанр набув неабиякої популярності та поширення. Заможні мандрівники та купці  розповсюдили італійські ведути по країнах Західної Європи. Багатії везли дорогий олійний живопис, студенти ж та міщани задовольнялися малюнком або гравюрою. А про Венецію  почали говорити, що вона виробляє ведути, як водяний млин борошно. Якраз італійське походження терміну і доводить, що найбільшого поширення й розвитку ведута набрала саме тут, у Венеції. В Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків є прекрасна «Венеція» Франческо Тіроні.

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Та зростання масового попиту на міські види, в яких би техніках вони не виконувались, ще не означало офіційного визнання. Відокремлення цього типу зображень в окремий жанр відбулося значно пізніше – лише в другій половині XVII ст., і аж до другої половини XVIII століття він залишається «найнижчим» жанром в європейській ієрархії образотворчих мистецтв.

Показово, що Каналетто, будучи найбільш знаним художником, що працював в області ведути, був прийнятий в венеціанську Академію живопису і скульптури тільки в 1763 році, тобто через багато років після заснування Академії і вже на злеті своєї кар’єри, причому в якості художника-перспективіста.

Зневажливе ставлення до міських видів, поширене в мистецькому середовищі саме в той період, коли відбувалося формування цього жанру, в повній мірі відображає недвозначна рекомендація Мартіна ван Хемскерка живописцям  другої половини XVI століття, що дійшла до нас у викладі фламандського поета і художника Карела ван Мандер: «Всякий художник, який бажає досягти успіху, повинен уникати прикрас і архітектури».

Навіть у другій половині XVIII століття відомий знавець мистецтв, художній критик і філософ Дені Дідро все ще дотримувався схожих поглядів щодо того, які сюжети личить класти в основу живописних творів. Десь аж до кінця епохи Просвітництва місто не вважали гідним об’єктом образотворчого мистецтва, що  в певній мірі позначається і на сучасних дебатах щодо того, які типи зображень підпадають під визначення «міського пейзажу», а які – ні. Спроба ж прийти до єдиної думки про те, коли картина із зображенням міста перестає бути пейзажем взагалі і стає чистим міським видом, до сих пір не увінчалася успіхом.

Місто як враження

Новий час подарував нам новий вид міського пейзажу – пейзаж великого міста. Уявлення про те, що міське середовище має свою неповторну естетику, сформувалося за історичними мірками зовсім недавно. Пейзаж сучасного міста сформувався десь у другій половині XIX століття. Поняття сучасності, новизни – Modernité ввів у 1863 році в своєму есе «Поет сучасного життя» Шарль Бодлер, розуміючи  під сучасністю «перехідну, текучу, випадкову сторону мистецтва».

Імпресіоністи, сучасники Бодлера, могли  поглянути на місто відсторонено – поглядом, вільним від гострої життєвої зацікавленості і упередженості, і здатним охопити місто цілком. Згадаймо, що імпресіонізм формувався саме на основі потужної і агресивної урбанізації, прискорених ритмів мегаполісу, величезного інформаційного тиску (саме тоді встала проблема фіксації «стоп-кадру», позбавленого деталей, в якому єдиним і головним сюжетом було загальне враження, що лежить в основі імпресіонізму).

І не дивно, що саме імпресіоністам вдалося виконати побажання Бодлера створити «пейзаж великого міста» — «відображення величі і гармонії, породжених величезним скупченням людей і будівель, глибоку і складну багатовікову чарівність». Не випадково живописці любили писати міські пейзажі з високої точки, з вікна чи з балкону. Хрестоматійні приклади: «Будинок Парламенту в Лондоні» Клода Моне (1893) або паризькі серії Каміля Піссарро 1890-х років, як, наприклад, прекрасна робота «Бульвар Монмартр. Зимовий ранок» 1897 року. І дистанція не стільки відділяла художника від навколишнього світу, скільки дозволяла охопити поглядом великий простір.

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Бачити місто очима городян

На полотнах імпресіоністів навіть сільські пейзажі побачені очима городян. Максиміліан Волошин в «Підсумках імпресіонізму» зазначав так: «В їх пейзажах не відчувається, що вони коли-небудь проходили по зображуваній місцевості. Дійсність доходила до них тільки через око, але не через дотик. Такі пейзажі міг писати тільки в’язень з вікна темниці. І вони були в’язнями міста». Однак навряд чи в той час ця обставина засмучувала художників: поняття «в’язні міста» набуло негативного значення пізніше, в першій половині ХХ століття.

Не менш важливим у творчості імпресіоністів і художників, які перебували хоча б деякий час під їх впливом, стала поява або посилена розробка нових міських мотивів, «міських інтер’єрів», під якими розумілось повсякденне місто, побачене очима простого міщанина. Адже, перебуваючи на вулиці, люди лише в рідкісних випадках дивляться уздовж її осі: їх мало цікавить глибока перспектива вулиці, а в поле зору потрапляють насамперед перші поверхи будівель, інші городяни, транспорт.

Так зображував місто приміром Гюстав Кайботт, досить згадати його знамениту картину «Паризька вулиця в сиру погоду» (1877, Чикаго, Художній інститут).

Місто  у західноєвропейському живописі – від середньовіччя до імпресіоністів

Показувати міську вулицю з точки зору людини, що знаходиться на ній, стануть згодом і інші художники, що почнуть малювати місто в інтимній манері давніх знайомих, які прив’язані до певних локацій міста і в той же час майже не цікавляться його будовою в цілому, та відзначатимуть деталі «першого плану»,  що зазвичай не затримують уваги гостей: двері кафе на розі,  цікаву вітрину чи химерні двері будиночку – фрагменти не менш значущі для образу і духу міста, ніж якась  широковідома пам’ятка. І прагнення зберегти ці емоції і відчуття в пейзажі є потужним стимулом для багатьох художників і в наші дні.

Текст: Наталія Марків-Буковська


Джерела:

— Berenson B. The Italian Painters of the Renaissance.

— BorsookE. Mural painters of Tuscany.

— Campbell L. Notes on the Netherlandish pictures in the Veneto in the fifteenth and sixteenth centuries.

— Chatelet A. Early Dutch Painting: painting in the northern Netherlands in the fifteenth century.

— Crowe J.A.& Cavalcaselle G.B. A history of painting in North Italy, Venice, Padua, Verona, Ferrara, Milan, Friuli, Breshia, from the fourteenth to the sixteenth century.

Каптерева Т. П. «Искусство Испании».

— Ротенберг Е.И. Искусство готической эпохи.

— Свидерская М.И. Пространственные искусства в культуре итальянского Возрождения // в сб.: «Классическое и современное искусство Запада. Мастера и проблемы».

—  Соколов М.Н. Вечный Ренессанс. Лекции о морфологии культуры Возрождения.