Часто можна почути, що те чи інше місто уособлює те чи інше явище або почуття. «Париж – місто романтики», «Нью-Йорк – місто самотності». Інколи цей образ стає таким уживаним та тиражованим, що можна казати про те, що місто перетворюється на своєрідний симулякр. Що це значить, і симулякрами чого саме виступають Венеція та Нью-Йорк? Розповідаємо.

Симулякр. Що це взагалі таке?

Французький філософ Жан Бодрійяр в 1981 році написав трактат «Симулякри і симуляція», в якому досліджував взаємозв’язок між реальністю, символами і суспільством та переконував читача: культура завжди вірить в те, що знак здатний виражати таємний зміст, або навіть в те, що знак може замінити сенс і значення.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

Саме цією роботою Бодріяр ввів термін «симулякр» в широкий ужиток і застосував для інтерпретації реалій навколишнього світу. Сам термін симулякр (від лат. simulacrum <simulo — «зображення» від «робити вигляд, прикидатися») означає «копію», яка не має оригіналу в реальності. Іншими словами, семіотичний знак, який не має значущого об’єкта в реальності.

У ХХ столітті цей термін вперше почав використовувати Жорж Батай, хоч для більшості його «винахідником» є саме Бодрійяр. Однак ця дефініція має тисячолітню історію і раніше (починаючи з праць Платона) вона означала просто зображення, картинку, репрезентацію.

Наприклад, фотографія – симулякр тієї реальності, що на ній відображена. Але не обов’язково йдеться про точне зображення, як на фотографії: картини, малюнки на піску, переказ реальної історії своїми словами – все це симулякри. Підставою для такої інтерпретації поняття «симулякр» почасти була та обставина, що для Платона вже сам предмет реальності, зображуваний картиною або скульптурою, був в деякому роді копією по відношенню до ідеї предмета, ейдосу, а зображення цього предмета вже є копією копії – і в цьому сенсі фальшивкою.

Странные объекты в живописи: 2500 лет в поисках смыслов

Одна з головних властивостей симулякра за Бодрійяром – здатність маскувати відсутність реальної дійсності. У порівнянні з чимось очевидно штучним звичне середовище здається більш «справжнім» – в цьому і полягає пастка. Як приклад філософ наводить знаменитий парк атракціонів: «Діснейленд існує для того, щоб приховати, що Діснейлендом насправді є «реальна» країна – вся «реальна» Америка (приблизно так, як в’язниці служать для того, щоб приховати, що весь соціум, в усій своїй повноті, у всій своїй банальній повсюдності, є місцем ув’язнення). Діснейленд представляють як уявне, щоб змусити нас повірити, що все інше є реальним». Щось схоже відбувається і у нашому сприйнятті, особливо великих та знаменних міст та міського простору – і це доволі легко помітити в живописі.

Нью-Йорк як симулякр самотності

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

Опівнічники. Едвард Хоппер. 1942


Британська письменниця Олівія Ленг так пише про Нью-Йорк в своїй книзі «Самотнє місто»:

«Уявіть: ви стоїте вночі у вікна на шостому, чи сімнадцятому, або сорок третьому поверсі якогось будинку. Місто відкривається вам як набір клітин, сотнею тисяч вікон: якісь темні, а якісь залиті зеленим, або білим, або золотим світлом. У них туди-сюди пропливають незнайомці, клопочуть наодинці з собою. Вам їх видно, однак до них не дістатися, і тому це звичайне міське явище, у всі дні, в будь-якому місті світу, повідомляє навіть самим товариським трепет самотності, його незатишне поєднання роз’єднаності і наготи. Одиноким можна бути де завгодно, але у самотності міського життя, в оточенні мільйонів людей, є особливий присмак».

Передати цей присмак в повній мірі змогли двоє видатних американських митців – Джорджія О’Кіф та Едвард Хоппер.

Нью-Йорк Джорджії О’Кіф – це або суровий безлюдний Ґотем, освічений сотнями вогнів, але від того не менш небезпечний: місто, де ти – всього лише сяйво далекого вікна, як на полотнах «Вулиця Нью-Йорку в місячному сяйві», 1925 року та дещо зловісному «Нічна будівля. Нью-Йорк» 1927 року . Або – зовсім інший, рожевий, весь заквітчаний – та знову безлюдний «Мангеттен» 1932 року. Він постає, за образною характеристикою Мішеля де Серто, тим «самим надлишковим з текстів, створених людиною», де людина просто загубилась серед псевдорадісної мішури та декорацій.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк
Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк
Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Едвард Хоппер, чиї «Опівнічники» (1942 року), на думку критиків, – один з найяскравіших образів самотності в американському живописі, кардинально відрізняється від О’Кіф саме присутністю людей, навіть в тих випадках, коли вони там не зображені. Та і люди, і інтер’єри на його полотнах викликають пронизливе відчуття роз’єднаності і порожнечі, його Нью-Йорк – це місто самотності, не через фізичне усамітнення, а через відсутність або убогість зв’язку, згуртованості, спорідненості; неможливість знайти всю необхідну близькість.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк
Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк
Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

На полотнах наших сучасників дуже часто продовжує жити цей симулякр Нью-Йорку як мегаполісу всеохоплюючої самотності, стирання усього людського, ідеального міста майбутнього для андроїдів, як на цій роботі «Нью-Йорк» Натана Волша:

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

Венеція як симулякр карнавалу

Карнавал – вже при одному згадуванні цього слова виникають відчуття свята, яскравих фарб маскараду, таємниць – і неодмінно у пам’яті випливає Венеція. Сьогодні безліч міст по всьому світу щорічно влаштовують подібні святкові заходи, але все ж таки найвідомішим вважається венеціанський карнавал.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

Giuseppe de Gobbis Parlatorio delle Monache, 18th century


Саме це старовинне місто, споріднене з водою більше, ніж з землею, ось уже понад 900 років щозими майже на тиждень стає головним оплотом лицедійства. Перша згадка про це відноситься до 1094 року – у всякому разі, саме тоді дож Вітале Фаліеро вперше використав назву «Венеціанський карнавал» у офіційному документі. Вважається, що з 1162 року, коли на площі Сан-Марко проходили народні гуляння на честь перемоги над патріархом Аквилеї, карнавал став щорічним. І можна сміливо стверджувати, що саме тоді, під час карнавалу відкривається якийсь портал у паралельний світ, де історія і застигає, і одночасно пульсує у тисячі різних напрямків, що дає можливість відчути дух справжньої дивовижної атмосфери цього міста.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

Antonio Corpora, Carnival in Venice, 1996, private collection


За своїм походженням венеціанський карнавал, по суті, бере початок від католицької традиції перед Великим постом влаштовувати тиждень роздолля – з перевдяганнями, театралізованими виставами і, звичайно ж, різноманітними смаколиками та солодощами, які можна було купити з пересувних крамниць по всьому місту.

Цікаві події: Календар фестивалів. 2019 рік

Існує два найбільш популярних пояснення походження слова «карнавал». Обидва вони чудово доповнюють один одне. Найпоширеніша версія належить католицької церкви, яка стверджує, що слово походить від латинського carne vale, що означає «прощання з м’ясом». Інший же варіант – від латинського carrus navalis, «потішна колісниця, корабель святкових процесій», тобто якесь святкове дійство.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

Woman wearing a moretta in Pietro Longhi’s The Rhinoceros, 1751


Святкові дні тамували не тільки гастрономічні фантазії населення: під час карнавалу ніщо не здавалося надто соромливим, занадто сміливим, безрозсудним чи розпусним. Карнавал ставав віддушиною для людей, що жили під строгими релігійними та ієрархічними заборонами, а маски і костюми дозволяли втекти від реальності та побути кимось іншим. «Я сховався під одягом і маскою клоуна. Мої думки, наміри, дії несподівані. Я вмію постійно перевтілюватися і зі сміхом робити те, що багатьом може здатися забороненим або непристойним. Любити, не люблячи … », — писав про цей карнавал Джакомо Казанова.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

Pietro Longhi, Masked Party in a Courtyard, 1755, Saint Louis Art Museum, Missouri


Використання масок та можливість бути невпізнаним так сподобалася венеціанцям, що почали їх носити і в звичайні дні – природно, часто і не для благородних цілей. Для припинення розповсюдження поганих вчинків в 1608 році видали декрет, згідно з яким чоловіки за носіння масок в повсякденному житті засуджувалися до двох років тюремного ув’язнення і грошового штрафу, а жінок публічно сікли на площі різками.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

Il ridotto, Pietro Longhi (1701–1785), 18th century


Сьогодні і поза карнавалом Венеція заповнена різноманітними масками, але все ж частіше у вигляді сувенірів для туристів та колекційних екземплярів для цінителів високого мистецтва, а не як атрибут міщанина.

Венеція не могла не привабити художників. Мабуть немає міста, яке б малювали більше, хіба лише Париж може посперечатись з нею у цьому. Картин з Венецією десятки тисяч – від справжніх перлин живопису до штампованих зображень гондоли біля мосту. Зрештою, саме тут зародився жанр ведути – зображення міського пейзажу, що започаткував тріумфальну ходу венеційських видів по спальнях, вітальнях і закладах харчування, не побоюсь стверджувати це, всього світу.

Але, нехай вибачить мене увесь цей сонм митців, розгледіти за цією мішурою, за оманливою копією іншу Венецію – ніжну і пристрасну, легку і живу, місто не для туристів, а для венеціанців вдалося найкраще (на думку авторки) англо-американцю – Джону Сінгеру Сардженту. Гляньте на абсолютно чудесну Венеціанську таверну 1898 року і те, з якою любов’ю і легким гумором зображені містяни.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

А які неймовірні акварелі венеціанських видів – хоча б оця Marinarezza 1880-1881 років.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

І на цих акварелях в якомусь напівпророчому передчутті Сарджент зобразив те, про що зараз говорять вчені-урбаністи, інженери і екологи – Венеція повільно помирає, і життя покаже чи вона вистоїть в боротьбі із руйнівним впливом часу та води, чи залишиться назавжди містом вічного карнавалу, одинокою карнавальною фігуркою біля гондоли на стіні якогось провінційного генделика.

Міста-симулякри: Венеція та Нью-Йорк

Venice, Andrea Kowch


В наступній частині на вас чекатимуть міста-симулякри Рим та Париж. To be, як то кажуть, continued!

Текст: Наталія Марків-Буковська