Продовжуємо розмову про міста-симулякри в мистецтві. Як Рим став уособленням безсмертя та як зображували «місто романтиків», Париж, різні художники – читайте в нашому матеріалі-розповіді.

Рим як симулякр безсмертя

Roma – la città eterna, древня столиця Римської імперії, місто, до якого ведуть усі дороги… Та зрештою, епітетів не злічити. Рим пізнав багато відроджень в ході своєї багатовікової історії і тому його ще з Античності стали називати Вічним. Ми можемо згадати Рим часів Республіки та Імперії, Рим, що став на початку Середньовіччя столицею християнства, Рим, що досяг розквіту в епоху Відродження та пережив століття Просвітництва, навіть Французьку революцію 1789 року. Не слід забувати і його сучасної ролі столиці об’єднаної Італії з1870 року.

У той же час, Рим – це історія, відображена в мистецтві. Кожне нове відродження Риму, кожна школа живопису, послідовниками якої неодмінно ставали не тільки італійці, а й іноземні художники, вписували нову главу в літопис міста. Твори живопису утворюють хроніку, яка відображає всі головні події історії Риму, найчастіше в досить несподіваному ракурсі.

Міста-симулякри: Рим та Париж

Марко Річчі (1676-1729) — Пейзаж з античними руїнами


З часів Ренесансу Рим притягував до себе митців неначе магніт. Вихідці з країн, що знаходяться на північ від Альп – паломники і купці, люди мистецтва і ті, хто прагнули знань, — стікалися в це дивовижне місто, що перетворилось в XVI столітті на столицю італійського Відродження. У Римі можна було вивчати античне мистецтво, чия художня цінність за часів Ренесансу була абсолютним зразком для художників. У Римі можна було схилятися перед творами Рафаеля, Браманте, Мікеланджело і багатьох інших видатних майстрів.

Міста-симулякри: Рим та Париж

Джованні Паоло Панніні – Інтер’єр римського пантеону


Саме тоді Рим отримує кількох дуже цікавих своїх поціновувачів і – спойлер – це не римляни. З початку XVII століття домінуючому в мистецтві стилю бароко починають активно протистояти численні художники-пейзажисти з Півночі Європи; так звана «римська кампанія» стає для них улюбленим мотивом. Рим являв собою світовий центр розвитку мистецтва, в ньому панувало пожвавлення, відбувався активний обмін знаннями та досвідом між художниками, збирачами витворів мистецтва і купцями.

Одним з перших майстрів нідерландської школи, які відкрили для себе Рим, був Ян ван Скорел (1493-1562), що в 1521 році прибув у Рим. Два роки по тому Скорел вже був іменитим живописцем і став наступником великого Рафаеля, замінивши його на посаді зберігача творів мистецтва у Ватикані. Після повернення до Голландії в 1524 році Скорел привніс дух Риму в нідерландський живопис і часто зображав його види як тло своїх сюжетних картин – як, наприклад, у роботі «Смерть Клеопатри» 1525 року.

Міста-симулякри: Рим та Париж

Смерть Клеопатри. Ян ван Скорел. 1525


Художник із Гарлема Мартін ван Хемскерк (1498-1574), що жив з 1532 по 1536 рік у Римі, привіз на батьківщину картини та ціле зібрання етюдів із зображеннями античних споруд і скульптур. Його книги ескізів знаходяться в Берлінському виставковому залі естампів і є не тільки значним внеском в історію мистецтва, але також представляють величезний історичний і топографічний інтерес.

Міста-симулякри: Рим та Париж

Пейзаж зі святим Ієронімом. Мартін ван Хемскерк


З XVI століття поїздка в Рим стає необхідним етапом освіти молодих художників. Виникають цілі поселення живописців – наприклад, засноване близько 1624 року об’єднання голландських живописців «Бентвугхелс» («Зграя птахів»), як називали себе його члени.

Міста-симулякри: Рим та Париж

Художники Бентвугхелса в римській таверні. Пітер ван Лар


Внаслідок розпусного способу життя і своєрідного обряду посвячення для новачків вони користувалися дуже поганою славою. Коли близько 1625 року до Риму прибув живописець із Гарлема Пітер ван Лар (1599-1642), у якого був горб, то у цьому середовищі він отримав через свою фізичну ваду прізвисько Бамбоччо, що означає «малюк» або «зламана лялька». У Римі ван Лар створив новий тип жанрового живопису, яка відображала життя простих жителів міста. На представників офіційної Академії мистецтв, Академії святого Луки, що знаходилась під патронатом Папи, картини про життя простого народу наводили жах. У той же час купувалися вони як гарячі пиріжки! Прізвисько Пітера ван Лара закріпилося і за послідовниками створеного ним напрямку – їх стали називати «бамбоччанті».

Міста-симулякри: Рим та Париж

Гравці в карти. Пітер ван Лар


Багато французьких живописців XVII століття вважали Рим культурним центром, в якому, на їхню думку, необхідно було деякий час вчитися або працювати. Так, видатний французький живописець свого часу Ніколя Пуссен (1594-1665) у віці 30 років приїхав до Риму і практично не покидав його до кінця своїх днів.

Міста-симулякри: Рим та Париж

Ніколя Пуссен. Викрадення сабінянок


Хоча Пуссен провів більшу частину свого життя в Італії, він не переставав почувати себе в цій країні чужим. В листах на батьківщину він скаржився на негативне ставлення римлян до чужоземців, проте сам це місто так і не полишив. Поїздки в Рим для французьких живописців продовжували мати першорядне значення. Підтвердженням цьому може служити той факт, що Паризька королівська академія живопису і скульптури в 1666 році відкрила в «вічному місті» свою філію і призначила велику стипендію.

Та особливе місце Рим займав у серці саме італійців. Одним з найвидатніших митців, що обожнював Рим, був венеціанець Джованні Баттіста Піранезі. У 1740 році він вперше поїхав до нього як художник-графік в складі посольської делегації, і там почав захоплено досліджувати давню архітектуру. У 1743 році опублікував свою першу серію гравюр із зображеннями Риму. У ній можна побачити основні ознаки його стилю – бажання і вміння зображати монументальні і важко осяжні оком архітектурні композиції і простори. Деякі листи цієї невеликої серії схожі з гравюрами самої знаменитої серії Піранезі «Фантастичні зображення темниць».

У наступні 25 років і до своєї смерті Піранезі жив в Римі; створив величезну кількість гравюр-офортів, що зображують в основному архітектурні та археологічні знахідки, пов’язані з древнім Римом, та види знаменитих місць того Риму, який оточував художника.

Міста-симулякри: Рим та Париж
Міста-симулякри: Рим та Париж
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Продуктивність Піранезі, як і його майстерність, незбагненні. Він задумує і виконує багатотомне видання офортів під загальною назвою «Римські старожитності», що містить зображення архітектурних пам’яток стародавнього Риму: капітелей колон, стародавніх будівель, скульптурних фрагментів, саркофагів, кам’яних ваз, канделябрів, плит для мощення доріг, надгробних написів, планів будівель і міських ансамблів. Протягом всього свого життя працював над серією гравюр «Види Риму» (Vedute di Roma). Це дуже великі листи (в середньому близько 40 см у висоту і 60-70 см в ширину), які зберегли для нас вигляд Риму в XVIII столітті.

Йому як нікому іншому вдалося показати велич Античного Риму і розуміння неминучості його загибелі, коли на місці величних будівель сучасні люди зайняті своїми скромними повсякденними справами.

І може це виглядає дещо дивно, але ранні соцреалісти продовжили цю традицію.

Гляньте на ці дві перлини Олександра Герасимова – між іншим, як його потім називали, «особистого художника Сталіна». Рим. Колізей та Вулиця в Римі. Вони ніжні, сповнені захопленням і теплотою до міста і його людей.

Міста-симулякри: Рим та Париж
Міста-симулякри: Рим та Париж
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

А яка чудова серія римських робіт Олександра Дейнеки 1935 року. Вулиця в Римі та Площа в Римі. І хоч італійський неореалізм з’явився лиш за кілька років, думається мені, Дейнека інтуїтивно відчув і вхопив ті настрої, що панували в римському культурному середовищі.

Міста-симулякри: Рим та Париж
Міста-симулякри: Рим та Париж
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Так, Рим – дивне місто… і глянувши на нього ближче, мимоволі задумуєшся, а чи справді можна назвати його симулякром безсмертя, а чи може то направду якийсь Дункан Маклауд серед міст. Недарма ж найвідоміший український фанат Риму Микола Гоголь писав, що «немає кращої долі, як померти в Римі; цілої верстою тут людина ближче до Божества».

Париж як симулякр романтики

З добрий десяток років інтернетом блукає псевдомотиваційна фразка «Яка різниця, скільки років твоїм кедам, якщо ти гуляєш у них Парижем!?». Розміщається вона, як правило на фоні закоханої пари біля Ейфелевої вежі з круасаном в руках, і прекрасно передає весь пафос, яким просякнутий романтизований образ Парижу, починаючи з рекламних проспектів турфірм, і закінчуючи нашою підсвідомістю.


Париж – далеко не синонім романтики, а таки досить переконливий симулякр симулякру – бо, за великим рахунком, і сама романтика теж є ним.


Бо різниці немає хіба якщо б це сказав, приміром, Марк Цукерберг, а в решті випадків це справедливо до першого голодного бурчання в животі чи спроби придбати білет в музей. Париж – далеко не синонім романтики, як нам намагаються продати його туристичні маркетологи, а таки досить переконливий симулякр симулякру – бо, за великим рахунком, і сама романтика теж є ним.

Міста-симулякри: Рим та Париж

Moulin Rouge — Piet van der Hem


А що тоді Париж? Мабуть – бажання, мрії (реалізовані та ні), задоволення (людяні і гидкі), від дахів до бруківки, від музеїв до палаток проститутів-трансгендерів у Булонському лісі, від величних соборів до кабаре.

Міста-симулякри: Рим та Париж
Міста-симулякри: Рим та Париж
Міста-симулякри: Рим та Париж
Міста-симулякри: Рим та Париж
Міста-симулякри: Рим та Париж
Міста-симулякри: Рим та Париж
Міста-симулякри: Рим та Париж
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

І саме таким це місто любив і добре знав у всіх його проявах художник-постімпресіоніст, харизматичний представник паризької богеми Анрі де Тулуз-Лотрек (1864-1901). Незважаючи на фізіологічні особливості, він завжди знаходився в центрі подій. Його зустрічали ночами в кабаре, борделях, танцювальних залах, салонах та інших місцях з яскравою і насиченою атмосферою. Саме такі куточки Парижа надихали Лотрека і привели до серії знаменитих робіт.

Зокрема, улюбленим місцем майстра було кабаре Мулен-Руж, де народилися численні сюжети. Саме для нього він створив свій перший плакат в 1891 році. І хоч за більш ніж сто років місто змінилось – та швидше за все, не позбулося властивої тому часу атмосфери.

Міста-симулякри: Рим та Париж

Salon at the Rue des Moulins. Анрі де Тулуз — Лотрек. 1894


Велике місце паризькі сюжети займають у творчості Вінсента Ван Гога (1853 — 1890). Це місто подарувало світові більше 200 картин майстра — майже четверту частину всього його художнього багажу.

Париж Ван Гога позбавлений звичної атмосфери нескінченної суєти, натовпу і веселощів. Він постає на полотнах художника спокійним і безлюдним. Саме таким Ван Гог бачить його чарівливість. Він немов спостерігає зі сторони, але ніколи не відкриває двері, щоб дізнатися і показати глядачеві вміст. «Ми працюємо, всі разом над французьким Відродженням – тут я мов би на батьківщині», — описує художник той період.

Коли Ван Гог приїхав до Парижу, вони з братом Тео жили в квартирі на вулиці Лаваль. Звідти вони разом переїхали в червні 1886 році, до більш зручної і просторої квартири на вулиці Лепік. Брати захоплювалися видом, що відкривався з цієї квартири. Зберігся опис Тео: «Найбільш чудове в нашій квартирі – це те, що прямо з вікон відкривається винятковий вид на все місто і на пагорби Медон, Ст. Клод та інші, а також на небо, яке здається таким же величезним, як коли залізти на дюни. З постійно мінливим небом вид з вікна уявляється сюжетом для великої безлічі робіт, і хто б це не побачив, погодився б зі мною в тому, що про це можна складати вірші». Вінсент дійсно щиро полюбив це місце і створив свій шедевр – «Вид на Париж із квартири Тео на вулиці Лепік»

Міста-симулякри: Рим та Париж

Вид на Париж із квартири Тео на вулиці Лепік. Вінсент Ван Гог


За натхненням свого часу вирушив до Парижу і Марк Шагал (1887-1985): «У Парижі я не став розшукувати адрес академій, не шукав зустрічей з професорами. Саме місто вчило мене, його вулиці, торговці на ринках під відкритим небом, кельнери в кафе, сторожи, селяни і робітники. Над ними усіма розливався дивно вільний, вільний світ», — згадував художник.

Міста-симулякри: Рим та Париж

Париж через вікно. Марк Шагал. 1913


Про Париж можна іще багато чого сказати, але як би він не маскувався в обгортку романтики, Париж – це чуттєвість, молода і дещо нахабна мадемуазель з папіроскою, що з оптимізмом дивиться на орди туристів.

Може бути цікаво: Міста-симулякри. Венеція та Нью-Йорк

Текст: Наталія Марків-Буковська