Культурні ініціативи – одна з найпоширеніших форм роботи з громадянським суспільством. Інструменти мистецтва дозволяють піднімати незручні питання та рефлектувати над процесами.

Одеса – строкате та мультинаціональне місто. У світлі війни та міграції її наповнив великий потік переселенців, і за останні п’ять років Одеса стала ще більш різноманітною. Як поліпшити клімат спілкування і стосунки з містом, почати діалог та підвищити культуру комунікації?

Відповідь шукають у соціальній арт-майстерні «Пульс міста». До роздумів запрошують усіх, незалежно від поглядів та ідентичності; говорити будуть мовою сучасних театральних практик – плейбеку, партисипативного театру та «театру пригноблених». Допомагає у цьому німецька миротворча організація Форум громадянської служби миру. Пілотний проект провели у грудні, зараз його подовжують ще на рік.

Як визначали пульс міста, які феномени виявили в процесі, та як виглядатиме проект цього року, «Про|странству» розповіла кураторка арт-проекту «Пульс міста» Світлана Пріщенко.

Ціль майстерні – створити простір, в якому можна почути думку, що не співпадає з власною. Це про розширення картинки, яку бачить людина. Проект курує Форум громадянської служби миру – німецька організація, яка вивчає причини та наслідки насильницьких конфліктів, просуває діалог між сторонами протистояння. Проект річний, починається наприкінці травня. Раз на півтора місці учасники збиратимуться на триденний модуль. Набір безкоштовний, для участі треба подати заявку. Є 10 місць: у групі буде 20 людей, частина долучиться з грудневого проекту. Після кожного модулю показуватимуть відкриті перформанси на теми, які визначить група.

Пульс міста – це про поворот в сторону проактивної громадської позиції

Говорити про складне: в Одесі вимірюватимуть Пульс міста за допомогою сучасного театру

Основний критерій відбору грудневого і теперішнього – мотивація, каже Світлана Пріщенко. Головна тренерка і натхненниця – практикиня сучасного театру, який працює з соціальними темами, авторка програм з акторської імпровізації – Наталя Войнілович. У Києві вона започаткувала інклюзивне театральне об’єднання АРТ-Плейбек. Її ціль – звести людей з різним баченням реальності, дати можливість висловитися людям з консервативним світосприйняттям.

«Фокус у АРТ-Плейбек – вразливі групи: ЛГБТ, переселенці, тож тут наші інтереси збіглися. У грудні 2018 ми провели триденну театральну соціальну майстерню, використовували метод партисипативного театру. Запросили до участі містян. Подавати заявки міг будь-хто – без обмеження у віці чи роді занять. Відібралася цікава група – від 21 до 55 років. Були одесити в енному поколінні, переселенці зі східної України, вихідці з Росії», — розповіла кураторка.

Тема майстерні звучала як «Свій чи чужий» — працювали з темою відчуження

За словами Світлани, є уявлення про Одесу як про дуже толерантне місто. На майстерні шукали відповідь, чи насправді існує ця толерантність і терпимість. Виявилося, що переселенці чи україномовні мали інший досвід – інколи важкий та неприємний. Відчували себе в місті чужими, неприйнятими. Корінні одесити думали про місто як про дружнє і відкрите, а виявилося, що воно може бути колючим, холодним, корупційним.

«У нас було кілька студентів і четверо учасниць ГО «ІТ-бабусі». Було цікаво, як зіткнулися уявлення студентів про те, що бабусі роблять, коли закінчується активна фаза життя, і ярлики про молодих людей, в яких вітер в голові, бо «молодь не та». Люди з різних бульбашок перетинаються, і утворюється простір, де зустрічаєшся з якостями, а не уявленнями», — ділиться Світлана Пріщенко.

У процесі виявили кілька цікавих феноменів

Говорити про складне: в Одесі вимірюватимуть Пульс міста за допомогою сучасного театру

Деякі вважають себе одеситами у більшій мірі, ніж українцями, продовжує кураторка. Є певна ідентичність одесита – він політично нейтральний, розслаблений, насолоджується життям. «Через інструменти мистецтва треба піднімали незручні питання, проговорювати травматичні події, такі як 2 травня – тема, про яку особливо не говорять».

В середині процесу тренерка Наталя Войнілович запропонувала написати лист своєму місту. Учасники аналізували – а що для мене місце, де я живу? Це тільки дім, вулиця, квартира, які мене чимось забезпечують?

Листи місту є елементом документального театру, це не реквізит, а частина реальності кожного, хто написав його, розповідає Світлана Пріщенко. Тексти вирішили озвучити голосом авторів і зняти відео. «Листи ці з високим градусом емоцій, негативних також. Мурашки від цих слів. Там і обурення, і біль, не лише до Одеси, а через те, що людині, наприклад, довелося переїхати», — каже Світлана Пріщенко.

Тепер листи хочуть надрукувати, доповнити фотопортретами авторів і розвісити на локації, відомій як Двір-сцена на вул. Жуковського, 23.

Кульмінацією грудневої майстерні був перформанс

Говорити про складне: в Одесі вимірюватимуть Пульс міста за допомогою сучасного театру

Туди запрошували усіх містян і показали, чого навчилися. «Суть плейбеку в тому, що людина із залу розказує історію, яка її хвилює. Актор слухає і відіграє це на сцені. Оповідач історії бачить її зі сторони, стає спостерігачем. Це дозволяє вийти із ситуації, побачити способи вирішення. Усі сюжети перформансу були з реального життя, їх запропонували самі учасники, вони, наприклад, розказували, як їхню  дитину не взяли в садочку, бо треба було дати хабар», — згадує кураторка проекту.

Цього разу на модулі, крім Наталії Войнілович з київського АРТ-Плейбек, залучатимуть місцевих митців. А театральні вправи доповнять соціальним малюванням, танцями.

«Мета, аби група, яка працюватиме весь рік, могла потім цими інструментами ділитися з іншими громадами. Ближче до осені хочемо поїхати в місто в Одеському регіоні, думаємо про Ізмаїл. Нашим партнером став Карітас. Вони робили там навчальний проект з форум-театру. Ми побачили в цьому можливість об’єднати ініціативу, продовжити те, що вони почали», — розповідає Світлана.

Формувати усвідомлене ставлення до того, як ми спілкуємося і створювати ненасильницьку комунікацію – один із основних принципів Форуму громадянської служби миру. Організація в Україні діє з 2017 року, в Одесі з 2018. Миротворча ініціатива почала роботу з балканських подій у 1996 році і відтоді працює з країнами, які пережили чи переживають гостру стадію конфлікту.

У Форуму є основні напрямки – розбудова громадянського суспільства, допомога громадам в роботі з конфліктами і їх трансформації, впровадження ненасильницької комунікації через освітні проекти, робота з минулим та історичною пам’яттю.

Основний метод взаємодії  з громадянським суспільством – арт-ініціативи, соціальний театр

Говорити про складне: в Одесі вимірюватимуть Пульс міста за допомогою сучасного театру

Чому обрали його? «Театр пригноблених» придумав бразилець Аугусто Боал у 1960-тих. Тоді в Бразилії була диктатура, класовий поділ і люди жили в поганих умовах. Боал говорив: «Театр допомагає створювати майбутнє, замість того, щоб його чекати». Через театр пригноблених він показував людям, що їхня участь важлива і вони можуть міняти картинку навколо себе. Боал хотів створити безпечний простір для обговорення соціально-економічних проблем людей, які страждають від пригноблення та несправедливості.

Театр пригноблених – це техніки, які працюють з тілом, почуттями та особистим досвідом учасників. Вони стають основою для розбудови діалогу і критичної рефлексії, пошуку низових рішень.

Плейбек як форма сучасного театру зародився в 1975 році. Засновник Джонатан Фокс не був професійним актором і особливу роль приділяв ритуалу. Плейбек-театр часто там, де існують соціальні проблеми. Особливо важко бути почутими людям з вразливих груп – людям з інвалідністю чи гомосексуальною орієнтацією. Актори плейбеку влаштовують перформанси для тих, хто пережив травму, катастрофу, політичне насильству. У Палестині, напиклад, влаштовують перформанси об’єднання міст, сіл і таборів біженців. В Одесі шукатимуть точки дотику, щоб почати говорити про складне.

Відгук Дар’ї Зелинської:

«Показали зрителям наш перформанс на тему жизни в Одессе.

Важно, что спектакль был на социальную тему. И целью был поиск альтернативных способов решения задач и проблем, возникающих перед типичным жителем Одессы.

От злосчастной лампочки в подъезде, которую мистер Х выкручивает 3-й раз за неделю до безрезультатного разговора с властью; от проблемы художника, который творит в сырой квартире на голодный желудок до стереотипов, которые мешают нам видеть других жителей Одессы, отличающихся от нас, но вовсе не плохих и не лишних в этом городе…

Символом этого пилотного проекта стала та самая лампочка. Свет, который дает смелость сделать шаг вперед.

Лампочка, которую выкручивают арабы с 5 этажа/ сумасшедшие бабули/ бухой дядь Лёша/ приезжие/ Жора-наркоман –

КТО-НИБУДЬ, ТОЛЬКО НЕ Я.

«все сумасшедшие в этом доме, одна я нормальная»;

«вот перееду, и у меня все будет ОК. а здесь нет смысла что-то менять»;

«как же меня устал этот дом»;

«я уже 5 раз за неделю лампочку вкручивала. с меня хватит, дальше я пас»;

«де ж воно, наше свiтле майбутне?»;

«может быть, мы сможем вкрутить её вместе?».

Ау. Кто хочет вкрутить лампочку?»

Відгук Наталії Войнілович:

«Лампочка – показатель гражданской осознанности. Именно этот предмет стал символом трехдневной театральной мастерской в Одессе, когда мы разбирались в теме «Свой-Чужой», о социальных стереотипах, развитии сообщества.

Я еще переполнена эмоциями от работы с группой.

Тем наслаждением от получившейся постановки.

Той искренностью, которую участники\цы доносили со сцены, готовые озвучивать то, что чаще всего оставляем при себе. Той активностью зрителей, идеями о дальнейших совместных проектах.

Тем плавным преходом от Личного к Системному.

Тем смехом и слезами, которые вольно-невольно подкрадывались к глазам, слыша строчки из писем к городу, в которых звучала и любовь, и неприязнь, и желание перемен…».

Подати заявку на участь в арт-проекті Пульс міста можна до 17 травня.

Бесідувала Христина Петрик

Фотографії з оф. сторінки Арт-майстерні «Пульс міста»