«Чікаґо – індіянське слово, що значить «дика цибуля». Стоописане, стооспіване, велетенське, незграбне, брудне місто над озером Мічіґен, засноване 1832 року кількома родинами, з теперішнім (кількамільйонним) населенням.., гігантською індустрією, всесвітньою «славою» ґанґстерства і неймовірною мішаниною рас, мов, релігій…. Для мене Чікаґо особливо затямився з відомого, сірого, мрячного роману Ептона Сінклера «Нетрі» про м’ясарські фабрики, на яких працювали також «рутенці».

А взагалі це місто має велику літературну традицію – Карл Сендбурґ, Бен Гехт, Едґар Лі Местерс, Шервуд Андерсен, Теодор Драйзер з його «Американською трагедією». З сильно розвиненою пресою, численними видавництвами і сильною інспірацією до мистецьких виявів слова, пензля, архітектури (Франк Ллойд Врайт), а також фільму, бо це саме тут почали свою роботу перші кінопродуценти ще з 1915 року».

Цей уривок з книги ще донедавна не надто відомого українського письменника Уласа Самчука «Слідами піонерів. Епос Української Америки» надзвичайно точно і тонко передає час і місце існування The Chicagoan – журналу, про який піде мова далі.

Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Незважаючи на Всесвітню ярмарку 1893 року, яка мала на меті перетворити Чикаго на місто світового класу, на початку XX-го століття воно все ще мало погану репутацію. Англійський письменник Герберт Веллс називає Чикаго кошмаром дев’ятнадцятого століття. Не останнє місце в цьому кошмарі займали скотобійні із нелюдськими умовами праці та жахливою антисанітарією, що займали площу близько 260 га, і на яких працювали майже 40 тисяч людей – переважно емігрантів.

Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

До цього всього у 20-х роках Чикаго отримує нову проблему: у 1919 році Вісімнадцята поправка до Конституції США заборонила виробництво, реалізацію та транспортування алкоголю для споживання.

Заборона викликала зростання нелегальних продажів, які контролювала мафія, яка ще й до того провокувала конфлікти між емігрантами з різних етнічних груп, що часто призводило до кривавих сутичок, розквіту шовінізму та повної відсутності взаєморозуміння. А у 1921 році сюди із сім’єю і «бізнесом» переїздить Аль Капоне.

Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Чикаго занурився у хаос насильства і безумства.

The Chicagoan – «молодший брат» The New Yorker з великими амбіціями

І от, серед усього цього кривавого шаленства, етнічних конфліктів, контрафактного алкоголю та дуже-дуже великих грошей знайшлись люди, що, прагнучі протистояти репутації Чикаго як центру організованої злочинності, політичної корупції та промислових нетрів, обрали дуже оригінальний метод – запустили журнал!

Його історія розпочалась в 1926 році, коли Чикаго перебував на економічному піку. В Бійнях різали 20 мільйонів тварин на рік, населення міста роздулося; будуються гігантські хмарочоси – в той час саме тут була найбільша в світі будівля і найбільший готель.

У червні 1926 року виходить  перший номер The Chicagoan! Він вийшов через півтора роки після того, як був вперше опублікований інший, і, власне, найвідоміший в світі міський журнал, The New Yorker. Журнал, без сумніву, дещо нахабно і навмисно скопіював графічний дизайн і редакційний вміст нью-йоркців, але зрештою редакція розуміла, що в жодному разі вони б не уникнули цього порівняння, а тому діяла максимально розкуто.

З першого ж номеру було задекларовано, що The Chicagoan має на меті протистояти репутації Чикаго, яка була створена Аль Капоне & Со, та відкрити світові «культурне, цивілізоване і яскраве» місто, «яке не потребує поклоніння Парк-авеню, Мейферу або Єлисейським полям». Тобто вони намагалися орієнтуватися не тільки на містян, а й стати своєрідною візитівкою Чикаго та досягнути міжнародного визнання.

Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Урбаністичний і стильний, увібравший в себе всю крутість і кульність Віку Джазу, The Chicagoan кожні два тижні публікував різноманітні профілі особистостей та інституцій, модні фото, коментарі до культурної та політичної сцени Чикаго, інтерв’ю із знаменитостями (від мерів до оперних дів), огляди концертів, виставок, відгуки ресторанних критиків, а також карикатури. Певною помилкою – можливо, в чомусь фатальною – стала орієнтація журналу в першу чергу на «high-society folk» — представників вищого світу і майже повне ігнорування середнього класу, що активно зароджувався.

З часом The Chicagoan став щомісячним журналом з більшим форматом і дещо розширив аудиторію. От наприклад яким був зміст журналу за листопад 1931 року: короткі політичні огляди та описи нових ресторанів гастрокритиком; інтерв’ю з Сержем Лифарем; репортаж про молодих авангардних чиказьких художників; стаття про виставку ляльок, що зображали відомих жінок і стаття про звички і поведінку, що панують в нічних клубах; модна фотосесія, дуже розкута, в стилі героїнового шику 90-х; памфлет проти Аль Капоне, якраз коли він був звинувачений в ухиленні від сплати податків, а також багато карикатур і реклами.

Який журнал без ілюстрацій?

Найбільш цікавою частиною журналу для читачів сьогодні є сторінки, заповнені описами турбот редакції про горезвісну кримінальну репутацію Чикаго, а також приголомшлива колекція обкладинок. Щомісяця вражаючі лінії в стилі ар-деко зображували місто вітрів: дівчата-флепперки з шарфами, які вилися наче повітряні змії; вогні хмарочосів, відображені в хвилях озера Мічиган – це зачаровувало і надавало місту аристократичний шик, звісно, в дусі Середнього Заходу.

Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Великим здобутком журналу було те, що хоч він і орієнтувався на  представників вищого класу, однак був максимально відкритий для усіх талановитих художників та авторів. Для The Chicagoan творили неймовірні художники. Елмер Сіммс Кемпбелл (1908—1971) – перший всесвітньо знаний афро-американський карикатурист, творив для журналу в другій половині 20-х, а пізніше переїхав до Нью-Йорку, де малював карикатури для Daily Mirror, Esquire та Playboy.

Карикатурист мексиканського походження Альберт Каррено (1905—1964) зображав на сторінках журналу театральних та спортивних зірок в кінці 1920-х років, а опісля працював у різноманітних видавців  коміксів, включаючи Fawcett, National та Marvel.

Боріс Рідел — творець першої обкладинки The Chicagoan, деякий час працював  художнім редактором журналу і уславився як автор численних кіноафіш.

Клейтон Ровсон – малознаний, але цікавий  ілюстратор та автор детективних творів, а також ілюзіоніст-любитель, працював у журналі з 1929 року, після переїзду з Огайо, і привніс  дух авантюризму та увагу до «нижчих» жанрів літератури, якими Chicagoan раніше гребував.

Відомий американський trompe-l’œil художник-натюрмортист і уродженець Чикаго Аарон Богрод створював для журналу свої ілюстрації після навчання в Чиказькому художньому інституті.

Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

На своїх картинах Богрод зображував розбите місто та нелегке життя  робітників, але для The Chicagoan йому було доручено створити свіжі сцени з безтурботними і стильними містянами. Ці ілюстрації для обкладинок – утопічні по своїй природі – були полотном для проектування візії того, яким Чикаго і життя у ньому можуть бути.

А хто ж був у редакції?

В певний момент журнал досягнув помітної популярності, що підштовхнуло Мартіна Дж. Квіглі, видавця журналу, стверджувати, що «яким би Чикаго не був і не буде, The Chicagoan є і буде».

І великою заслугою  росту популярності журналу була його  головна редакторка – Мері Армстронг. Жінка – редакторка журналу, та ще й розлучена, та ще й одинока мати (що в 20-х навіть для Штатів був великий шкандаль) у той період була явищем унікальним і такою собі enfant terrible чиказької літератури і журналістики.

Мері Армстронг (1892-1956) була поетесою, письменницею та літературознавицей. На момент запуску журналу вона вже видала кілька томів віршів і створила або адаптувала деякі бродвейські вистави, та мала хорошу репутацію в літературних колах. На жаль, історія не донесла до нас багато про її роботу у цей період, але про це найкраще свідчить сам журнал.

У 1932 році Мері Армстронг публікує свою найвідомішу книгу «Мій перший чоловік» — блискучі мемуари про Бена Гекта, літературне середовище Чикаго та «ревучі 20-ті». Після закриття журналу вона не полишила літературу, а випустила кілька книг з домоводства та кулінарії, та протягом багатьох років була неофіційною асистенткою Теодора Драйзера і збирала  фактаж для його книг, перевіряла інформацію, шукала ідеї для творів.

Ця жінка провела більшу частину свого життя на другому місці: дружина відомого письменника; редакторка журналу, який так і не зміг сформувати свою ідентичність;  помічниця іншого відомого письменника – але як показує легка іскриста дотепність її творів, можливо, вона і була на других ролях, та ніколи не була другорядною особистістю.

Занепад та відродження Chicagoan

Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Slider

Коли почалася Велика Депресія, The Chicagoan не сприйняв її всерйоз, зазначивши, що «наш талант, якщо такий є – для більш легких, більш сприятливих речей». Журнал розпочав своє життя з максимально благородною метою – довести світові, що Середній Захід – це не лише скотобійні і корумповані політики; що місто має потужне культурне життя і величезний потенціал – при цьому не замовчуючи його проблем і соціальних язв, а борючись із ними.

Однак з часом редактори вирішили ігнорувати весь негатив та міські біди, Велику Депресію, і зосередилися на тому, які книги читати, де їсти і робити покупки. А от Депресія The Chicagoan не проігнорувала, і у 1935 році, після виходу 149 номеру, журнал закрився, так і не досягнувши  яскравого міжнародного успіху, якого він прагнув.

Про журнал забули на десятиліття. Але потім трапилося маленьке диво. Переглядаючи теки бібліотеки Regenstein в Університеті Чикаго кілька років тому, відомий історик Ніл Гарріс зробив дивовижне відкриття: групу з дев’яти просто перев’язаних томів, підписаних The Chicagoan. Потягнувши один вниз і перегортаючи сторінки, Гарріс був здивований вражаючими обкладинками, химерним мистецтвом, дотепними карикатурами, матеріалами про місцевих знаменитостей і цілим спектром гострих статей. Він швидко зрозумів, що натрапив на чиказького колегу The New Yorker, який таємниче проскочив через тріщини історії та пам’яті.

Гарріс та його дружина виконали титанічну працю із зібрання повної колекції журналу, оцифрування, а у 2008 році виходить книга «The Chicagoan – забутий журнал Віку Джазу», що  демонструє розкішні ілюстрації та розкриває імена численних недооцінених талантів, які працювали в місті в той час.

На сьогодні існують лише дві відомі оригінальні колекції журналу: одна зберігається в бібліотеці Regenstein Чиказького університету, а інша – у Нью-Йоркській публічній бібліотеці.

Опісля було кілька спроб відродити журнал: в 70-х, 90-х, і зараз. Для прикладу, одна з таких відроджених версій існує у вигляду сайту: окрім того, тривають обговорення щодо можливості запуску повноцінного друкованого журналу.

Ну що ж, у досконалому світі кожне місто повинне було б мати такий журнал високого класу, щоб розповідати про себе і культурне життя своїх громадян. І хоча в Чикаго не бракує преси, можливо ще відродиться і покаже себе світові новий The Chicagoan, що нестиме часточку свого попередника, який став хоч і коротким, але прекрасним розділом в історії американської ілюстрації та журналістики  початку ХХ століття.

Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
Чикаго і The Chicagoan: історія журналу, який намагався змінити репутацію міста
previous arrow
next arrow
Slider

Текст: Наталія Марків-Буковська