Чоловіки-ікони школи Баугаузу, такі як Йозеф Альберс, Вальтер Ґропіус, Ласло Могой-Надь і Пауль Клее, є одними з найбільш знаних піонерів сучасного мистецтва. Але жінки-мисткині, які викладали, вчилися і робили тут свої  новаторські роботи, довгий час згадувались лишень  як дружини чи подруги своїх колег-чоловіків або, що ще гірше, взагалі ніяк.

І хоч в маніфесті Баугаузу говорилося, що школа вітає «будь-яку людину з хорошою репутацією, незалежно від віку чи статі», гендерна нерівність все ж надзвичайно сильно  трансформувала структуру закладу. Студенткам, наприклад, було рекомендовано займатися ткацтвом, а не напрямками, де домінували чоловіки, такими як живопис, різьблення та архітектура. Засновник школи Вальтер Ґропіус заохочував ці відмінності своїм переконанням, нібито чоловіки думають в трьох вимірах, в той час як жінки можуть впоратися тільки з двома.

У 2019 виповняється 100 років від дня заснування Баугаузу. Це розбудило інтерес і до несправедливо забутих персоналій. Ткалі, керамістки, промислові дизайнерки, фотографки і архітекторки, такі як Анні Альберс, Маріанне Брандт, Гертруда Арндт, Маргарете Хейманн, Гюнта Штольцель, Лілі Райх та багато інших не тільки закріпили історичний союз мистецтва та функціональності школи; вони також заклали основу для тисяч інновацій в мистецтві і дизайні, які назавжди змінили наш простір.

З нагоди Міжнародного дня жінок хочемо згадати одну з архітекторок Баугаузу, яка, до того ж, працювала і в Україні – Лотте Стам-Бейсе.

Архітекторки Баугаузу: Лотте Стам-Бейсе

Шарлотте Іда Анна «Лотте» Стам-Бейсе

Charlotte Ida Anna «Lotte» Stam-Beese  (28 січня 1903 — 18 листопада 1988)

Урбаністка та архітекторка родом з Сілезії Лотте Стам-Бейсе прославилася не тільки в Нідерландах, але й поза ними завдяки своїм проектам післявоєнних житлових кварталів в нідерландському місті Роттердам. Її життєвий шлях був вельми цікавим і визначився навчанням, роботою та любовними стосунками в 1920-х і 1930-х роках.

Лотте Бейсе зростала в сільській місцевості неподалік від німецького міста Бреслау (нині Вроцлав у Польщі) в протестантській сім’ї нижче середнього класу. У ті дні мало які дівчатка з таким бекграундом здобували середню чи вищу освіту, та Лотте переконала своїх батьків, що курс в Баугаузі в Дессау є для неї правильним вибором. Коли вона почала вчитися там в 1926-1927 навчальному році, їй було вже 23 роки, і вона була однією з найстарших учениць.

Перш ніж почати архітектурну кар’єру, Бейсе була успішним фотографом. Незважаючи на те, що вона працювала професійно лише впродовж короткого періоду з 1926 по 1928 роки, її роботи справили неабиякий вплив на розвиток фотомистецтва і тепер знаходяться в колекціях Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку,  Музею Артура М. Саклера  і Музею Дж. П. Гетті.

Архітекторки Баугаузу: Лотте Стам-Бейсе
Архітекторки Баугаузу: Лотте Стам-Бейсе
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

У 1928 році швейцарському архітектору Ханнесу Мейеру запропонували організувати архітектурний курс в Баугаузі під назвою «Die neue Baulehre» («новий спосіб будівництва»). Натхненний функціональним дизайном і марксистським мисленням, Мейер розглядав архітектуру і будівництво як елементарний процес, в якому біологічні, розумові та фізичні потреби людей мають вирішальне значення для проектування житла і, отже, життя.


Вона могла б стати архітектором – за умови, що вийде заміж за чоловіка-архітектора і працюватиме на його фірму.


Лотте Бейсе прагнула пройти курс нової архітектури. Мейер, який не тільки організував курс, але і рік потому також змінив Гропіуса на посаді директора Баугаузу, менш упереджено ставився до ідеї вивчення жінками «чоловічих» предметів. Лотте Бейсе було дозволено пройти курс навчання, і вона стала його першою студенткою. Мейер вважав дівчину гарною ученицею; але він був менш обнадійливим щодо її майбутніх перспектив. Вона могла б стати архітектором – за умови, що вийде заміж за чоловіка-архітектора і працюватиме на його фірму.

Порада Мейера незабаром стала в певній мірі реальністю, адже вони взаємно закохалися. Хоча Баугауз був відомий своїм вільнодумством, та Мейер, який був не тільки на чотирнадцять років старший, а й одружений з двома дітьми, боявся, що зв’язок між студенткою та викладачем спричинить пересуди, і тому в листі примусив Лотте кинути курс – що вона і зробила, так і не отримавши кваліфікацію.

Мейер знайшов для дівчини архітектурну роботу – спочатку в своїй фірмі в Берліні, потім у конторі Уго Херінга, і, нарешті, в Чехословаччині, де Бейсе почала працювати в 1930 році як Entwurfsarchitektin («архітектор-дизайнер») в фірмі Богуслава Фукса в Брно – оплоті чехословацького модернізму. Тут вона проведе майже два роки. Свідоцтво, отримане Лотте Бейсе від Богуслава Фукса, свідчить про те, що вона працювала над шістьма проектами в 1930 році: закінчення індустріальної школи для дівчаток в Брно, ощадних кас в Тршебіч і Тішнове, Моравського банку в Брно, санаторію Морави в Tatranská Lomnica і креслення для сталевих конструкцій в малоповерхових будинках в Італії.

Архітекторки Баугаузу: Лотте Стам-Бейсе

Влітку 1930 року Ханнес Мейер був раптово звільнений з Баугаузу, так як вважався незручним і занадто «політичним марксистом». Він переїхав до Москви, де викладав; певний час Лотте  жила з ним, та їхнє спільне життя не увінчалося успіхом, і через кілька місяців вона, вагітна, повернулася до Брно, де змогла поновити роботу у Фукса, однак після народження сина остаточно втратила її.

У квітні 1932 року Лотте вирушила в українське місто Харків, де працювала архітектором в «Діпромісті», українському відділенні Державного інституту містобудування, і робила креслення плану місцевості для соцміського («соціалістичного міста») ХТЗ – великого лінійного житлового району на залізничній лінії в десяти кілометрах від центру Харкова, що призначався для працівників нещодавно побудованого Харківського тракторного заводу.

Навесні 1933 року штучний Голодомор лютує в Україні, і Лотте, яка бачить це,  повністю розчаровується в марксизмі і комунізмі. Згодом вона зустрічає свого колишнього викладача з Баугаузу, Марта Стама, працює з ним, зокрема, над реконструкцією міста Орськ, а опісля вони одружуються і в 1935 році переїжджають до Нідердандів: там пара жила та працювала в Амстердамі. Але зрештою шлюб розпався.

На той час у віці 37 років, Лотте Стам-Бейсе – після розлучення вона зберегла ім’я «Стам» – почала навчання у Вищому архітектурному в Амстердамі, і закінчила його в 1945 році. У 1946 році вона була призначена містобудівником в Роттердамі, зруйнованому під час німецького бомбардування 14 травня 1940 року. У 1955 році Лотте стала головним архітектором і отримала завдання на проектування нового сучасного житла для усього міста. Її проекти включали три великих житлових квартали, побудованих в стилі функціоналізму.

Саме у цей час Лотте піднялася над виключно архітектурним мисленням і продемонструвала справжній широкомасштабний урбаністичний підхід. Вона включила «концепцію сусідства» (wijkgedachte) і «кластер» (wooneenheid) у свій план для Пендрехта, який вважається її найбільш значущим архітектурним внеском. Концепція сусідства стосувалася сусідства як самозабезпечувальної географічної одиниці, міста в місті, з соціальною структурою та спільнотою, що нагадує село. Під час післявоєнної реконструкції ідея сусідства стала широко використовуваною моделлю для створення спільнот і гармонійного впорядкування спільноти. Кластер був формою просторової організації з фізичним і соціальним зв’язком між кожним будинком і сусідством в цілому.

Архітекторки Баугаузу: Лотте Стам-Бейсе
Архітекторки Баугаузу: Лотте Стам-Бейсе
Архітекторки Баугаузу: Лотте Стам-Бейсе
Архітекторки Баугаузу: Лотте Стам-Бейсе
Архітекторки Баугаузу: Лотте Стам-Бейсе
previous arrowprevious arrow
next arrownext arrow
Slider

Стам-Бейсе ввела дефініцію – «штамп» (stempel), щоб представити мікрокосм більшої спільноти. Конструкція кожного штампа була пристосована до потреб різних категорій мешканців, таких як сім’ї, окремі мешканці та люди похилого віку.

Просторове розташування окремих блоків різної висоти також відображало соціальну різноманітність. Торгові центри, школи та церкви різних деномінацій були розділені на околиці, з деякими вільними від руху вулицями між ними. Будинки були розділені спільними садами і смугами зелені, з надією, що мешканці цих різних «штампів» зустрінуться і взаємодіятимуть у відкритих просторах.

У своїх лекціях вона регулярно використовувала таку цитату з  книго Антуана де Сент-Екзюпері «Цитадель»: «car je suis d’abord celui qui habite», яку вона інтерпретувала так: «ви можете бути людиною, тільки якщо у вас дійсно є дім».

Текст: Наталія Марків-Буковська


Джерела: